Читати книгу - "Львівська антологія. Том I. Від давніх часів до початку ХХ ст."

Ачей прийде дівчинойка по воду ко мні.

Посаджу я та вишеньку на своїм дворі,

Ачей прийде дівчинойка на вишні ко мні.

ЖОЛИНСЬКА

Чи чувалисьте о такій новині,

Що загублено молодця в Жолині?

За єдну пані, що мужа мала,

Же нерівного собі покохала.

Кохала його без три чверті року,

Взяв він од пана з рушниці по боку.

Став ся Петруньо у пана прохати:

«Рач, мя, панойку, життям дарувати!»

«Зрадив-єсь – пана, покохав-єсь паню,

Впав-єсь мі в руку, яко лис у яму».

«Я її не кохав, сама мя кохала,

По п'ять раз на день по мя посилала,

За шостим разом сама приїхала,

Вірнії слуги спровадили пана».

Взяли, зв'язали і кинули в воду:

На ж тобі, Петруню, за твою уроду.

Кинули в воду у вечір, в суботу,

Вельможная пані дерлася по плоту.

Крикнула потім голосом до неба:

«Милосердний Боже, чого їм ще треба?

Гей, слуги ж мої, слуги вірнейкії,

Будьте ж ви мені тепер приязнейкії.

Та дайте ж знати до матуні єго,

Нехай шукає синойка своего».

Гей сталася там межи людьми рада,

Шукала єго жолинська громада.

Шукали єго через дві неділі,

Нікому того впадку не повіли.

І знайшли його в уманській границі,

Поставили єго в жолинській улиці,

Та дали пані через попа знати,

Чи буде вельможна тіло навиджати?

Гей, взяла на ся жупан синюсейкий,

Завила голову в рубчик тонюсейкий.

Брнула[9] водами, густими лозами,

Обмивала білі личка дрібними сльозами.

Шиту спідничку по пас замечала,

Білії ножейки о камінь шибала.

У суботу без б день дзвонойки грали,

В неділю при службі тіло поховали.

Ні отець, ні мати Петруня ховала,

Сама вельможна червоні сипала.

Та було знати та по першім разі,

Же пані в атласах, а ти у фармазі.[10]

Вельможна пані буде їсти, пити,

А ти, Петруню, будеш в землі гнити.

Пісні та вірші невідомих авторів

ШСНЬ СВІЦЬКАЯ

Дівчинойко, моя голубойко,

Клопочеш ти мою голов ойку!

Як же ся мні да не клопотати:

Ци моя, ци не моя будеш,

Тілько мені серденько смутиш!

Дівчинойко, не горди мною,

Біднесеньким сиротою!

Як ти мною будеш гордіти,

Не буду я до тебе ходити!

Дівчинойко, чим же ти пишна,

Чом ти до мене з вечора не вийшла?

Не знаю, серце, не знаю,

Як я до тебе виходити маю?

Отець, матка на мя нарікають,

Же ся я в тобі, серце, кохаю.

Як я тебе не вижу годину,

Видиться мні, же сама загину,

Як рибі без води трудно,

Так мені без тебе нудно!

Гди би-м я мав орловіє крила,

Літав би-м до тебе, мила.

Упав би-м я на твоїм дворі.

Аби-м тебе обачив воскорі.

Дівчинонько, моя голубонько,

Скажи ж мені усю правдоньку:

Коли любиш – дай же, що маєш,

А коли не любиш – як собі знаєш.

Коли любиш, скажи ж правду,

А коли не любиш – я си іншу знайду!

Коли любиш – люби гаразд.

А коли не любиш – покинь мене зараз!

ШСНЬ СВІЦЬКА

Смутна на серцю хвиля наступає,

Що моя дівчина мене покидає.

Що я чинити тепер, бідний, маю,

Коли милую з очу пострадаю?

А іншой не маю.

Бідна пташина і та пару має,

Поки єй не знайдет, поти єй шукає.

А я, нещасливий, все то уважаю,

Що в своей милості користі не маю,

А іншой не маю.

Риба з рибою і та ся злучає,

Моя слічна дама мене покидає.

Вода з водою із Божого суда

Злучатися мусить для іного труда,

А я терпіти мушу.

І ви, орлята, соколята милі,

Позичте крил полетіти мені.

Нехай лечу в скали, яскині глубокі,

Нехай мої сльози наполнять потоки

При нещасной годині.

Ой, там же мені пребиває жити,

В нещасной долі горькі сльози лити.

Там моя розмова з звірятами буде,

Поки моє серце любві не забуде.

Лучче було не знати.

Гей, будь ласкава, не чинь серцю туги,

Бо я то знаю, що не буде другий

Над мене щирший, богу присягаю,

Нехай я твою давню ласку маю,

Твоїм слугою зостану

ШСНЬ СВІЦЬКА

Вимовити мені трудно, що тя люблю,

Але серцю мому нудно, що тя згублю.

Що тя люблю, як свою душу,

Сам тобі правду да признати мушу.

А ти мене ци не любиш, ци не знаєш,

Що навіки мене згубиш, если знаєш.

Що для тебе, ах мені горе,

Сам втоплюся да в Чорнеє море.

Не завдавай серцю туги, дівчинойко,

Не допускай умирати, голубонько.

Дай мені місце, серце, в себе,

Так мене люби, яко і я тебе.

Бійся Бога, глянь на мене оченьками,

Розвесели серце моє розмовами.

Дай рученьку, нехай бачать люде,

Що дівчинонька та моя буде.

А як же ти моя будеш, будеш знати

І навіки мою щирість пам'ятати.

Дай нам, Боже, вік щасливий,

Просимо в тебе, пане милостивий.

ШСНЬ СВІЦЬКА

Нехай нагородять неба твої труди

І тяжкого серця вздихання,

Которі для мене поносить завсегди

Щирої милості кохання.

Я тобі вірним серцем сприяла,

Поки-м в свободі своей гуляла

І друга вірного не мала.

А тепер, як милость нам руки зв'язала

Через поприсяги, то трудно

Тому, которому вірне слюбовала,

В парі проводити вік любимий.

Не знаю, чим би тобі платити,

Хіба й вдячністю нагородити

За твоє прихильноє кохання?

Нехай за